Передплата й поширення періодичної преси як ідеологічні акції тоталітарної влади (за архівними документами та матеріалами передплатної кампанії Буковини)

Анотація

Уперше в українському журналістикознавстві осмислено феномен передплати й поширення періодичної преси як важливої ділянки пропагандистської роботи правлячої більшовицької партії. Йдеться, зокрема, про те, як московська влада в п’яти приєднаних до радянської України 1939 р. областей Галичини, 1940 р. – Північної Буковини та 1945 р. – Закарпаття привчала тамтешнє населення не лише читати нову радянську пресу, а й масово передплачувати її.

Подано своєрідний анатомічний зріз передплатної кампанії, метою якої було регулювати цю справу за кількісними і якісними показниками насиченості газет і журналів за кожним населеним пунктом, за кожним районом, областю, республікою.

З’ясовані причини зростання накладів обласних і районних газет та реальної недовіри до республіканських і центральних московських на початковому етапі становлення нової мережі партійно-радянської преси в цих краях. У зв’язку з цим Москва обмежувала розвиток низової преси методом встановлення лімітів на папір місцевим друкарням, оскільки в пріоритеті були «Правда» та «Известия». Йдеться також про феномен нав’язаного інтернаціоналізму, коли під партійною принукою в районах комуністів змушували передплачувати журнали країн соціалістичного табору.

Наводяться кричущі факти нездатності органів місцевої влади організувати ефективну і зручну схему доставки преси у віддалені райони та села області. Неповороткість радянського апарату на місцях призводила до того, що газети і журнали в повоєнну пору доставлялися в глибинку через кілька днів після їх виходу у світ. Окремо йдеться про проблеми діяльності пошти в радянському селі та непомірні норми для сільських поштарів.