Медіа й політика пам’яті у цифрову добу: виклики фейків та роль фактчекінгу на прикладі історичної дезінформації щодо фальсифікації української історії в Європейському Союзі

Анотація

У цифрову добу засоби масової інформації перетворюються на ключових акторів політики пам’яті, адже саме через них суспільства конструюють і транслюють інтерпретації минулого. Проте динамічність онлайн-середовища створює сприятливі умови для поширення фейків, маніпуляцій та історичної дезінформації. У статті порушено питання фальсифікації історії на прикладі етнічних українських земель, які нині входять до складу Польщі, Словаччини та Угорщини, а також історична політика цих країн, спрямована на применшення або спотворення як етнічного походження їхніх корінних мешканців, так і їхньої національної ідентичності. Окрему увагу приділено сучасній мові ненависті, що сприяє зростанню антагонізмів і суспільної поляризації, використовуючи як традиційні ЗМІ, так і соціальні мережі.Одним із найпомітніших прикладів фальсифікації є також систематичне використання Росією теми фальсифікації української історії в країнах Європейського Союзу як інструменту гібридної війни. Кремлівські наративи експлуатують чутливі сюжети спільної історії України та її сусідів, – зокрема Волинську трагедію у відносинах з Польщею, образ «бандерівців» у Словаччині, питання угорської меншини на Закарпатті, аби посилювати міждержавні протиріччя та підривати солідарність ЄС із Україною. Наукове значення дослідження полягає в осмисленні того, що історична дезінформація є не лише інструментом інформаційної війни, а й засобом впливу на колективну пам’ять, здатним довгостроково змінювати суспільні уявлення та політичні рішення.